Мої мемуари

Звичайне дівча, скромне і тихе. Як оте телятко, що завжди біля мами. Так я прожила своє дитинство, школу, ніколи не маючи “клички” та прихильних однолітків. Завжди лише одна подруга, яка обов’язково підведе, і мінімум уваги від хлопчаків. Зате приязнь старших викладачів, теплі слова і обійми рідних
16 років від мого народження, з тих самих пір як я почала цікавитися хлопцями, я зазнала змін. Мій внутрішній світ прагнув показати свої перші пагінці зрілості. Почала шукати споріднені душі. Почала шукати себе
Зустрілася на моєму шляху людина, яка показала ще одну, з багатьох граней відмінних людей. "Центрова тралка", дрібні купки неформалів, що цідячи пиво обсіли сходинки, і кидали зверхні погляди на перехожих. Пірсинг, багато пірсингу. Пару хвилин в такому "інакшому" світі назавжди дали тріщину тому льоду, що роками формував мій світогляд. 
Дурненька, втратила шматок свого серця. Закохалася в старшого хлопця, з яким до кінця навчання мала безкінечні непорозуміння - обоє чогось хотіли одне від одного, і це було вкрай незграбно :-)
Потім вирваний шмат почуттів своєю "путівною зіркою". Він виявися шляхетним - не захотів мене розчаровувати, адже я хорошаБоляче. Чому? Потім ми гуляли втрьох, бігали з балонами по нічному місту, тусувалися як могли по скромному. Коротше здихався
Я потай проколола хрящі вух, обрала для себе одяг, який мало хто насмілювався носити (принаймні в тому учбовому закладі, що так пафосно зветься зараз Чернівецький Індустріальний Коледж), почала слухати справжню нормальну музику (не скажу що до цього в моїх вухах лунав попсовий мотлох, адже я до бестями кохала Вакарчука з Океан Ельзи). Стала одинаком. Не такою як всі, як мені здавалося. Завжди була інакшою, мене ще з молодших класів називали замкнутою, що мене ще більше заганяло. А тепер я навмисно закрилася від світу. Але закрилася на рівні своїх 16 років
Моє Перше кохання. Перше все…! Осліплена власними почуттями і неспроможна тверезо мислити. Зраджена. Наживо вирване і скалічене серце, спопелена душа та пекло замість повітря і неба. Етап невдалої спроби стосунків, що затягнувся на 3 роки. Зневірена. Морально мертва

Переосмислення.

Привіт мій старий —==bmx==—! Я витягла тебе накінець з гаражу! Самотня і тепер повністю твоя!!! Люблю тебе, о мій шмат залізяччя!
Грайливий вітер, що освіжає обличчя, наповнює легені свободою, а думки чистим натхненням. В голові пісні "Крихітки", "Анни", "Карни", маленьке роздруковане фото львівського райдера в кишені шортів, і безкінечні СМСки з новою пасією. Цю дозу щастя я отримувала щоранку катаючись - на роботу, з роботи, і пізнім вечором, коли могла відчути єднання з порожньою вулицею і холодним світлом поодиноких ліхтарів. 
Мені подобалося також відчуття екстріму, яке тепер мала з ким розділити (і знову на відстані). Потім ми зустрілися і я почула Його голос. Його поцілунок не розбудив почуттів. Його сердце було розбите як і моє. Зібравшись з силами я вдягла перше що потрапило під руку, туго зав’язала волосся в два ріжки і подалася проводжати його до Львова. Єдине що попросив - обійняти. Не знаю навіщо. Дивний. Раптовий.
Я йшла і задихалася вмиваючись сльозами. Це був день мого народження (більше не люблю цю дату - перші стосунки почалися в цей день, другі закінчилися  - як тут радіти). Довго йшла додому пішки, і по дорозі доля "презентувала" подарунок - зустріч з спільними "друзями", що дісталися в спадок від Першого. Вимушені посмішки, розмова ні про що. Сльози душили. Я була вільною і дуже самотньою. Прагнула знайти однодумців, з якими б могла кататися разом, спілкуватися, дружити. Як же я хотіла мати друзів - справжніх, вірних, хоча б одного…
Я скаженіла наче загнаний вовк, що відбився від зграї, але щосили прагнула її знайти.
Ніколи в житті не розпилялася на будь що. Я завжди знала конкретно чого і кого хочу. Довго була сама. Періодично "перекопувала" весь вконтакт в пошуках хлопця зі своїм повільним інтернетом (знаю, соромно). З деякими зустрілася і не більше. Якби можна було повернути час назад я б такого не повторила, адже щасливі люди не сидять в неті, або ж просто рідко заходять.
Коли ти довго довбешся об стіну, вона ніби має дати тріщину - але я здалася. Просто змирилася. Намагалася переключитися на роботу. Вирішила спробувати себе у web-дизайні. Пішла на фірму до німця. Я просто йшла принести тестове завдання. Подзвонила в двері, і мені відкрив їх мій  майбутній Чоловік. Я це одразу зрозуміла. Не знаю як, просто душа перевернулася декілька разів. Це було інакше. Все було інакше. Було просто і класно. Так, ніби все хтось для нас усе запланував.
Кохаю тебе Тім! Ти навчаєш мене бути собою, навчаєш розслабляти думки і просто радіти життю, кожному його дню, а це рятує від вічних депресій. В тебе є чому вчитися, любові до кожного, вміння бути невагомим душею. Я щаслива, що з тобою можу бути собою!
Я хотіла вдягтися в усе чорне ще півтора роки тому… Ні, не тому що так модно - бо всі нормальні музичні гурти в такому іміджі, або так "модно бути" неформальним, чи може ще назватися готом (хоча на 40% я себе такою вважаю).
Ні! Хотілося просто замаскуватися і тихенько спостерігати за світом, нікого не чіпаючи. Дивитися на все збоку, як люди самі себе руйнують, шукаючи і створюючи ідеали, заганяючи себе в кути від яких хочеться розірвати ниточку життя, вмираючи від нещасного кохання, від ліні, похоті і інших пороків…

Чекала, затихла.

Я та, хто любить спрямовувати і вказувати на шлях, але сама по ньому не йду. Знаю що вся суєта за погонею достатку і здійснення мрій - це ніщо, бо приведе в кінці лише до одного спільного - де ми не матимемо нічого, окрім своїх вчинків. Світ занадто тісний - скрізь всі творчі таланти - всі дизайнери, екстремали-райдери, пияки-обдолбиші, фотографи - естети чи просто збоченці
Чтобы оставить свой комментарий, пожалуйста нажмите сюда.
На Вашу электронную почту будет отправлен одноразовый пароль,
благодаря которому Вы сможете войти на этот сайт.